Річка Дністер

Річка Дністер, яка є найбільшою в області річкою, за характером гідрологічного режиму залежить від своїх притоків – річок Карпатської зони і Поділля. Найбільше значення в режимі Дністра мають карпатські притоки, які його й визначають.
Дністер бере початок на північному схилі Карпат, з джерел, що виходять на північно-західному схилі гори Розлуч, біля с. Вовче, на висоті близько 760 м, впадає в Дністровський лиман Чорного моря, за 35 км на південний захід від м. Одеси. При виході з Карпат, на північ від м. Самбора, Дністер повертає на південний схід і тече паралельно Карпатській дузі майже до місця впадання в Чорне море.
Загальна довжина річки – 1352 км, площа водозбору 72100 км2. Загальне падіння 759 м, середній нахил водної поверхні – 1,78‰. У межах області Дністер має довжину 206 км, площу водозбору 9031 км2. В область вона впливає нижче с. Журавно Львівської області, а випливає біля с. Городниці Городенківського району. На схід від с. Нижнів Дністер є границею між Івано-Франківською і Тернопільською областями.
Басейн Дністра має форму вигнутого посередині овалу, довжина якого 700 км, середня ширина – 120 км.
Рельєф басейну визначається геологічною будовою місцевості. Зона передгір’я лежить на Прикарпатському передовому прогині, майже цілком складена відкладами третинного періоду – пісковиками, аргілітами, вапняками, гіпсами, глинами тощо. Гірська частина складена крейдовими і палеогеновими пісковиками аргілітами і флішем.
Четвертинний покрив представлений лесом, лесовидними суглинками і глинами в рівнинній частині, а також давніми і сучасними алювіальними відкладами в горах і передгір’ях.
Підґрунтя переважно середньо – і легкопилувате, пилувате, в Покутті пилувато-важкосуглинисте і глинисте, в Карпатах – піщано-середньо-суглинисте з домішкою щебеню. Ґрунтоутворюючими породами в Опіллі є леси і лесовидні породи, на яких утворилися чорноземи і сірі лісові опідзолені ґрунти. В Карпатах на продуктах вивітрювання твердих порід утворилися буроземні опідзолені і гірські підзолисті ґрунти.
Підземні води мають широке поширення. В Опіллі найважливішими за кількістю і поширенню по території є товщі піщано-глинистих сарматських відкладів, що мають декілька водоносних горизонтів. Вони дають початок всім притокам Дністра з Поділля і живлять їх. В долинах річок, котрі відкривають водоносні шари, багато джерел, що дають значну кількість води доброї якості.
Підземні води Прикарпаття, що залягають в палеозойських і крейдових відкладах, сильно мінералізовані, сольові і непридатні до пиття і технічного водоспоживання. Водоносні горизонти третинних відкладів, пов’язані з прошарками пісків і піщаників, не мають суцільного поширення і залягають на глибині від 40 до 300 м і більше, нижче 300 м вони дуже засолені. Потужні потоки ґрунтових вод має в собі товща алювію, що підстилає дно долини Дністра і його карпатських притоків. Ці води можна широко використовувати.
В Карпатах внаслідок значної розчленованості рельєфу і наявності слабо проникного глинистого делювіального покриву атмосферні опади швидко стікають в долини річок, через що тут мало джерел із значним дебітом. В Карпатах багато джерел мінеральних вод, що мають велике практичне значення (Трускавець, Моршин, Вигода, Перегінськ тощо.
За фізико – географічними особливостями річку в області можна розділити на два відрізки.
Перший відрізок – від с. Журавно до с. Нижнів, в межах Опілля та Прикарпаття. Долина річки тут скринькоподібна шириною 1,5–3,0 км, в основному, на лівому березі. Правий берег, є високим і досить крутим, місцями прямовисний, висотою 40–80 м. На окремих коротких ділянках зустрічаються тераси.
Заплава річки широка, зайнята луками, багато стариць, трапляються болота. Під час паводків протягом кількох днів (3–10) затоплюється водою від 0,5 до 3 м.
Ширина русла біля Галича – 60–80 м, коло Нижнева розширюється до 100–120 м. Русло порівняно прямолінійне. Глибина на перекатах коливається 0,5–1,5 м, на плесах від 2,0 до 5,0 м, максимальна до 7 м. Швидкість течії змінюється від 0,3 до 0,7 м/с на плесах до 2,0–2,5 м/с на перекатах, в середньому близько 0,7 м/сек.
Дно в більшості каменисте і галькове. Галька і гравій в ріку під час паводків потраплять з Карпатських притоків. Береги русла круті і обривисті висотою від 1,0 до 5,0 м, суглинисті, з гальковими пляжами, легко розмиваються, на окремих ділянках закріплені земляними дамбами, камінням та бетоном, зарослі травою і чагарниками.
Другий відрізок – в с. Нижнів долина Дністра різко звужується, поглиблюється, приймає U–подібну, а місцями каньйоноподібну форму. Врізавшись у Подільську височину, утворює „Дністровський каньйон”. Ширина долини – від 0,2 до 0,4 км, місцями до 1,5 км, на окремих ділянках, головним чином в гирлах притоків, збільшується до 2–3 км. Заплава різко звужується, на окремих ділянках відсутня. Схили долини дуже порізані глибокими і вузькими балками і долинами річок, в більшості круті, місцями прямовисні висотою 100 – 180 м. Складені вони вапняками, глинистими сланцями, пісковиками і кварцитами, переважно відкриті з численними осипами, порослі лісом, чагарниками, місцями задерновані.
Характерною рисою морфології долини Дністра на цьому відрізку – різка її звивистість (меандрування). Майже на всьому протязі долина складається з серії врізаних меандр. Тут русло річки має невелику ширину (80–100 м), глибина до трьох метрів. Довжина окремих звивин сягає 12–15 км, радіус кривизни 2–10 км, ширина перешийків часто не перевищує 0,6–1,0 км. Розгалуженість русла невелика, річка переважно тече одним потоком. Острови зустрічаються рідко. Якщо вони є, то невеликі, низькі, під час повеней та паводків затоплюються, порослі травою, чагарниками, місцями використовуються під городи.
У формуванні русла велику роль відіграють конуси виносу з бокових долин і ярів, які складаються з обломів порід різних розмірів (від щебеню до великих брил). Вони заносяться піском, мулом та утворюють каменисті мілини. Зустрічаються піщано-галечникові коси і пляжі довжиною до 100 м і шириною 10–20 м. Перекати розташовуються через 5–10 км. Довжина їх від 0,4 до 3 км, ширина 150–250 м, нахил від 0,7 до 1,2‰. Глибина русла до 3 м.
Фізико-географічні умови і пов’язаний з ними режим річок правобережної і лівобережної водозбірної площі Дністра визначає в основних рисах водний режим річки. Карпатські притоки (Свіча, Лімниця, Бистриця) характерні порівняно нерівномірним стоком протягом всього року, про що свідчить велика кількість паводків впродовж року. Вони спричинені як таненням снігу в горах, так і випаданням інтенсивних дощів. Лівобережні притоки (Гнила Липа, Свірж) мають тільки один великий паводок навесні, який зумовлений таненням снігового покриву, хоча зрідка бувають значні паводки при випаданні злив.
Крім того, коливання рівнів води Дністра в межах області зумовлене стоком верхнього басейну цієї річки. Найхарактерніша риса водного режиму Дністра – дуже часті паводки протягом усього року як дощового, так і снігового походження. При цьому паводки високого рівня можуть бути в усі пори року. Загалом для Дністра, як і карпатських річок, характерний паводковим режимом.
Весняна повінь на Дністрі залежить від метеорологічних умов весни, які зумовлюють інтен-сивність танення снігу. Це повені переважно снігового походження. Вони звичайно наступають у другій половині березня і звичайно збігаються з весняними повенями карпатських притоків.
Роки з різко вираженими літніми паводками також залежать від метеорологічних умов в теплий період року, особливо коли настає холоднувата і нестійка, з частими дощами погода. Вслід за невеликою весняною повінню (березень – квітень) протягом останніх весняних, літніх і осінніх місяців спостерігаються майже безперервні паводки, зумовлені довгочасними зливовими дощами як в Карпатах, так і на Подільській височині.
У зимову пору року паводки на Дністрі також інколи досягають великих розмірів. Вони пов’язані переважно з відлигами, які часто супроводжуються дощами. Це сприяє швидкому таненню снігу, і різкому підняттю рівня води.
Зі сказаного вище випливає, що кількість паводків на Дністрі дуже велика, наприклад, в Галичі їх налічується за рік більше 20. Така велика кількість паводків тут зумовлена паводками з верхів’я Дністра, з опільських річок і, особливо, з карпатських притоків.
Найменша кількість паводків припадає на січень і лютий, потім на квітень і листопад. У бе-резні внаслідок танення снігу, а в червні і серпні через дощі, кількість паводків збільшується. Висота паводків (біля Галича) коливається у межах 0,5–5 м. Найбільша витрата води у період паводків 2930 м3/с спостерігалась у м. Галичі 1вересня 1927 р., а модуль стоку становив 199 л/с з км2.
Середня багаторічна витрата Дністра біля Галича становить 153 м3/с, відповідний йому модуль стоку – 10,4 л/с з км2. Причому цікаво, що вище і нижче Галича модуль стоку дещо менший. Вищий модуль стоку в Галичі пояснюється тим, що Дністер тут приймає найбільші карпатські притоки – Стрий, Свічу і Лімницю. Спостерігаються досить значні зміни стоку в окремі роки: наприклад, найменший модуль стоку становив близько 5 л/с, а найбільший – 15 л/с.
Взимку Дністер майже завжди замерзає. Перші льодові явища (забереги і плаваючі льодин-ки)) в районі Галич – Нижнів спостерігаються в середньому в кінці листопада і на початку грудня. У деякі роки початок льодових явищ настає дуже рано – в перших числах листопада, а в інші – дуже пізно (в кінці грудня). Льодостав на Дністрі нестійкий, а в окремі роки зовсім відсутній. Лід вкриває річку на відрізку Галич – Нижнів в середньому в кінці грудня і на початку січня. Безперервність льодоставу коливається від декількох до 90 днів, в середньому ж вона становить близько 50 днів. Загальна кількість днів з льодоставом інколи досягає 120. Скресання річки починається в середньому в кінці лютого і на початку березня, ранні дати скресання зазначені в кінці січня і на початку лютого, пізні – в середині квітня. Після скресання починається льодохід, однак тривалість його порівняно невелика (5–8 днів). Бувають роки, коли льодоходу немає через малу товщину льоду, який тане на місці. Товщина льоду в середньому – близько 20–30 см.
У господарському відношенні Дністер для області має дуже велике значення, однак тепер його мало використовують.
Річка судноплавна нерегулярно від с. Розвадів і до р. Збруч тільки весною і під час невеликих паводків, коли вона багатоводна. Судноплавству на ріці перешкоджають численні кам’янисті перекати, мілини, відклади наносів, що виносяться в русло її притоками. особливо на відрізку „Дністровського каньйону”. Застосовуються в основному місцеві перевезення вантажними баржами і пасажирськими катерами. В період маловодних років судноплавство майже припиняється.
Запаси гідроенергії Дністра досить великі, але їх поки що використовують дуже мало. На території області ГЕС відсутні. Місцями воду використовують для зрошення. Річка багата на рибу. Тут водяться щука, окунь, судак тощо.
Режим річки вивчається на водпостах в м. Галичі (1894–1900, 1902–1915, 1917, 1918, 1920–1929, 1946–діючий) і с. Нижнів (1894–1900, 1902–1914, 1920–1929, 1940–діючий). При розрахунках використовують дані спостережень водпостів, що зараз закриті: в с. Сівка – Войнилівська (1873, 1992–1900, 1902, –1914, 1916–1918, 1920–1929, 19401, 1941, 1943), в с. Побережжя (1923–1929, 1940–1943), в с. Маріямпіль (1902, 1904, 1906), в с. Назвисько (1894–1900, 1902–1904, 1972, 1925–1929, 1940–1943, 1945–1949); в с. Хмелева (1903–1911, 1913, 1920, 1921, 1925–1929, 1940–1943), в с. Устечко (1888, 1893–1900, 1902–1908, 1910–1913, 1917, 1918, 1921–1929, 1940–1943, 1952–1953).
В меженний період вода в річці прозора, без запаху і присмаку. Майже на всій довжині вода придатна для пиття, зрошення, господарсько–побутового, промислового і транспортного водоспо-живання після певної очистки.
Ця група річок (Свіча, Сівка, Лімниця, Бистриця та ін.) своїми сильно розгалуженими верхів’ями починається на північних схилах Карпатських гір на абсолютній висоті 700-1800 м, де річна сума атмосферних опадів становить 900-1500 мм. Середні й нижні їх течії протікають по Прикарпаттю, де також випадає багато атмосферних опадів (понад 700 мм). Долини Карпатських рік вузькі і глибокі. Русла кам’янисті, звичайно порожисті, вкриті галькою і величезних розмірів валунами. Загальна густота річкової сітки з врахуванням річок довжиною до 10 км становить 0,31 км/км2, а всіх малих річок – 1,3 км/км2.
Швидкість течії рік зумовлена нахилом поверхні. В верхів’ях карпатських рік вона досягає 1-2 м/с, а під час сильних паводків навіть і більше.
На виході з Карпат на Прикарпатську височину схил рік різко зменшується, швидкість течії також сповільнюється від 0,7 м/с біля виходу з гір до 0,1 м/с біля гирла. Долини рік звичайно широкі, дно і русла покриті галечниками, пісками та іншими крихкими наносами, причому чим ближче до гирла, тим розміри гальки і потужність галечника зменшуються, уступаючи місце піскам і річному мулу.
Карпатські річки одержують живлення, головним чином, дощове і снігове, ґрунтове живлення є додатковим.
Снігові води живлять річки з березня по травень, коли танення снігу поступово охоплює всю територію Прикарпаття і Карпати. Останній сніг тане в кінці травня. У межах Прикарпаття частка снігового живлення невелика, оскільки сніговий покрив взимку надто нестійкий. У теплий період року, коли випадає близько 80% річної суми опадів, річки одержують дощове живлення, однак в цей час більша кількість вологи витрачається на випаровування.
Гідрологічний режим Карпатських рік дуже складний. Річний хід стоку і рівнів характерний різкими коливаннями, частими паводками, які спостерігаються у всі пори року: навесні — від танення снігу, влітку і восени — від випадання сильних дощів, взимку — внаслідок раптових відлиг, які супроводжуються дощами і таненням снігу в Прикарпатті.
Карпатські річки належать до рік з паводковим режимом, тобто характерні систематичними і частими паводками у всі пори року. Стік карпатських рік за порами року в середньому розподіляється так: навесні (березень-травень) – 45%, влітку (червень-серпень) – 22,4%,. восени (вересень-листопад) – 17,1%, взимку (грудень-лютий) – 16,1%.
Середній багаторічний модуль стоку для рік Карпатської зони коливається у межах 18-24л/сек з 1 км2, а для Прикарпаття він зменшується до 12-10 л/сек. Середня багаторічна витрата води карпатських рік становить 2-4 м3/сек у верхів’ях, а в нижній течії – до 24-29 м/3сек.
Карпатські річки, як правило, взимку покриті льодом, але льодовий режим надто нестійкий і протяжність льодоставу звичайно невелика. Забереги, плавучі льодинки, так зване сало, у верхів’ях карпатських рік з’являються у середньому в кінці третьої декади листопада, ранні— в кінці жовтня і на початку листопада; пізні – в двадцятих числах грудня. У Прикарпатті льодові явища спостерігаються на 10-12 днів пізніше. Тривалість льодоставу на карпатських ріках в середньому становить близько 50-60 днів в горах і 35-40 днів у Прикарпатті.
Найбільші карпатські притоки Дністра області – Свіча, Сівка, Лімниця з притокою Чечвою, Бистриця з притоками Бистрицями Солотвинською і Надвірнянською.