Визначення літосфери та геологічного середовища, як її частини
Літосфера — зовнішня тверда оболонка Землі, яка включає всю земну кору з частиною верхньої мантії й складається з осадових, магматичних і метаморфічних порід. Найбільше людина впливає на земну кору — тонку верхню оболонку Землі, яка має товщину на континентах 40—80 км, під океанами 5—10 км і становить всього близько 1% маси Землі. На континентах земна кора складається із трьох шарів: перший шар — осадові породи, другий — гранітогнейсові і третій – базальтовий шар. Літосфера, як елемент глобальної екосистеми, виконує важливі функції:
– на її поверхні живе більшість рослинних і тваринних організмів, у тому числі й людина;
– верхня тонка оболонка літосфери на материках — це ґрунти, що забезпечують умови життя для рослин і є основним джерелом отримання продуктів харчування для людей;
– літосфера є «коморою» корисних копалин — енергетичної сировини, руд металів, мінеральних добрив, будівельних матеріалів тощо.
У літосфері періодично відбувалися й відбуваються загрозливі для людини процеси. Виверження вулканів, землетруси, зсуви, селі, обвали, ерозія земної поверхні, які призводять до небезпечних екологічних ситуацій на певних ділянках планети. Іноді ці процеси спричинюють глобальні екологічні катастрофи.
Нижня межа літосфери нечітка й визначається за різким зменшенням в’язкості порід, збільшенням їхньої щільності та іншими геофізичними характеристиками. Найглибші шахти, пройдені людиною, сягають 3—4 км, а найглибша в світі свердловина (пройдена на Кольському півострові) – трохи більше за 12 км. Про склад і будову глибинних зон літосфери нам відомо лише на основі непрямих геофізичних методів (сейсмо- та електророзвідка, гравіметрія тощо). Антропогенна діяльність у межах літосферного простору, особливо у верхній його частині, яка виділяється як геологічне середовище, вносить вагомий дисбаланс у рівновагу біосфери. Існування людства тісно пов’язане з геологічним середовищем — найважливішим компонентом природного середовища, а тому будь-які зміни його стану і сформовані між ними зв’язки під впливом виробничої діяльності супроводжуються порушенням масштабів природних швидкостей і спрямованості геологічних процесів. Техногенний тиск на геологічне середовище набуває катастрофічно швидкого характеру, а по мірках геологічного часу – вибухового характеру. Внаслідок такої діяльності виникають несприятливі зміни екологічних умов життєдіяльності людини. Геологічне середовище є головним накопичувачем забруднюючих речовин (радіонуклідів, важких металів, токсичних органічних сполук тощо), які надходять з твердими та рідкими відходами, з повітряними викидами виробничої діяльності. Видобуток корисних копалин, створення інженерних споруд і потужних промислових комплексів призвели до незворотних змін у геологічному середовищі з порушенням динаміки природних та виникненням небезпечних техногенних процесів. Через обмеженість територій у містах, людина все більше використовує підземний простір, як приклади, метро, переходи, тунелі, сховища тощо.
Максимальний за масштабами техногенний вплив людини на літосферу обумовлений такими видами діяльності: гірничодобувна (видобуток і переробка корисних копалин), інженерно-будівельна, сільськогосподарська і військова. Усі ці види впливу діють як могутній геологічний фактор, який змінює склад, стан і властивості літосфери, а отже впливають на стан екосистем. Внаслідок прокладання доріг, по всій їх довжині порушується ґрунтовий покрив, змінюються геологічні умови прилягаючих до доріг територій, виникають нові геологічні процеси. Уздовж автотрас також відбувається інтенсивне порушення природних геологічних умов. Підраховано, що при прокладанні 1 км дороги порушується близько 2 га рослинного і ґрунтового покриву. У результаті своєї діяльності людина створює і штучні ґрунти – переміщені чи створені маси гірських порід, відвали, насипи, намивні ґрунти, шлаки, золи тощо. Цей процес отримав такі широкі масштаби, що його можна порівняти із природним осадонакопиченням. Ґрунти є важливим компонентом верхньої частини літосфери і відіграють значну роль у колообігах хімічних речовин у біосфері, поряд із Світовим океаном та атмосферою, впливають на всі біосферні цикли. Землі, які використовуються або можуть бути використані в галузях народного господарства, називають земельними ресурсами. Земельні ресурси — одні з найбільш універсальних природних утворень, особливістю яких є те, що їх не можуть замінити жодні інші ресурси і вони повинні використовуватися там, де утворилися. Ґрунти (верхня частина суходолу) утворюються під впливом ґрунтоутворюючих факторів: ґрунтоутворюючі породи, рослинні і тваринні організми, вода, клімат, рельєф місцевості, господарська діяльність людини. Ці природні утворення, характеризуються родючістю яка здатна забезпечувати рослини речовинами, необхідними для їхньої життєдіяльності. Суттєвим фактором ґрунтоутворення є час: один сантиметр ґрунту формується протягом від сотні до кількох тисяч років.
Найродючіші й найпотужніші ґрунти — це чорноземи. Вони формувалися протягом багатьох тисячоліть у зонах лучних степів, де був сприятливий клімат (тепле літо, кількість опадів близько 600 мм/рік) та оптимальні умови для розвитку багатої трав’янистої рослинності. Найбільші в світі запаси чорноземів зосереджені на території України. Про їхню цінність свідчить хоча б такий факт, що у роки Другої світової війни німецькі окупанти вивозили український чорнозем залізничними ешелонами до Німеччини, а зараз їх пробують розпродувати нові латифундисти. Сьогодні, на жаль, запаси та якість цього неоціненного природного ресурсу в нашій державі істотно знизилися. Це пов’язано, в першу чергу, варварською та непродуманою їх експлуатацією, ерозією, засоленням, відчуженням земель під кар’єри та промислові споруди тощо. Будівництво гідроелектростанцій на Дніпрі супроводжувалося утворенням штучних водоймищ, що призвело до затоплення та знищення найродючіших земель України. Нормування вмісту шкідливих речовин в ґрунті базується на тому, що потрапляння їх в організм проходить через суміжні з ґрунтом середовища – повітря, вода, а також через рослини. Нормативи ГДК розроблені для речовин, які можуть мігрувати в атмосферне повітря або ґрунтові води. Для характеристики забруднювальних речовин вводяться відповідні показники, що визначені експериментально:
– МА — міграційний повітряний показник шкідливості, який характеризує здатність забруднювальної речовини переходити із орного шару ґрунту в атмосферу;
– МВ — міграційний водний показник шкідливості, який характеризує перехід забруднювальної речовини із орного шару ґрунту в ґрунтові води або поверхневі водні об’єкти;
– ТЛ — транслокаційний міграційний показник шкідливості, який характеризує здатність забруднювальної речовини переходити із орного шару ґрунту через кореневу систему в зелену масу і плоди рослин.
Крім того, вводиться загальносанітарний ЗС показник шкідливості, який характеризує здатність забруднювальної речовини впливати на самоочисну здатність ґрунтів та ґрунтовий мікробіоценоз.
Дуже важливим компонентом ґрунту є гумус (перегній). Гумус це органічна речовина, що утворилася з решток відмерлих рослин під впливом діяльності мікроорганізмів, які ці залишки рослин переробляють, розкладають, збагачують вуглекислим газом, водою, сполуками азоту та іншими речовинами. Ґрунтоутворення є важливою частиною біологічного кругообігу речовин та енергії. Ґрунт забезпечує рослини калієм і вуглецем, азотом і фосфором тощо. Родючість ґрунту залежить від кількості цих речовин у гумусі, кількості гумусу у ґрунті та товщини шару ґрунту. Найкращі чорноземи містять до 9 % гумусу. Ґрунти, як частина літосфери, становлять величезну цінність не лише тому, що є джерелом основною умовою отримання продуктів харчування, а й тому, що вони виконують низку інших функцій, а саме:
– беруть активну участь в очищенні природних і стічних вод, які фільтруються крізь них;
– виконують регулятивну функцію водного балансу суші за рахунок поглинання, втримання та перерозподілу великої кількості атмосферної вологи завдяки ґрунтово-рослинного покрову планети;
– є універсальним біологічним нейтралізатором багатьох видів антропогенних забруднень.
Тому користуватися ґрунтами, землею слід розумно та обережно. Але в гонитві за високими врожаями ґрунти розорюються дедалі глибше і частіше. В них вносяться, у необґрунтовано науково кількостях, мінеральні добрива та пестициди. В результаті на величезних площах степової і посушливої зон ґрунти втратили здатність вбирати й пропускати воду. Їхня структура швидко деградує. Сільськогосподарські землі перенасичені шкідливими хімічними сполуками. Через це повсюдно у світі родючість ґрунтів катастрофічно зменшується. За останні 35—40 років вміст гумусу в ґрунтах України зменшився у середньому на 0,3—0,4 %. За розрахунками Української академії аграрних наук, щорічні втрати гумусу становлять від 0,6 до 1 т/га. Це наслідок використання недосконалих технологічних схем у сільському господарстві та істотного зменшення внесення органічних добрив, що пов’язане із занепадом тваринництва.
Розвиток людського суспільства супроводжується нарощуванням впливів на літосферу, як субстрату людського життя і діяльності, джерела ресурсів, що задовольняють основні проблеми людини. На сучасному етапі ці впливи вже виступають як деструктивні, викликають незворотні зміни, призводять до створення несприятливих, а в окремих випадках і небезпечних для життя умов. Населені пункти є тією частиною навколишнього середовища людини, де проходить її життя та діяльність. Головним чином саме тут реалізується конституційне право громадян на безпечне для життя та здоров’я навколишнє середовище. Основними етапами розвитку населених пунктів є: узгодженість соціального, економічного, містобудівного і екологічного аспектів розвитку населених пунктів та довколишніх територій; раціональне використання земельних, водних, рекреаційних та інших природних ресурсів, створення умов для їх відновлення; поліпшення санітарно-гігієнічного та екологічного стану населених пунктів, створення безпечних для життя і здоров’я людини умов, впровадження сучасних систем збирання, вилучення, переробки та знешкодження відходів; забезпечення захисту від несприятливих природних явищ, запобігання виникненню техногенних аварій та ліквідації їх наслідків; проведення наукових досліджень, які б сприяли вирішенню екологічних та інших питань забезпечення сталого розвитку населених пунктів; удосконалення чинного законодавства з питань регулювання планування і забудови населених пунктів, реформування землекористування, охорони довкілля тощо. Охорона довкілля населених пунктів ведеться за кількома напрямами: планування охорони навколишнього середовища в цих пунктах; планування та забудова територій; забезпечення в них санітарного режиму; охорона зелених насаджень.
Планування включає: здійснення природоохоронних заходів у населених пунктах, ураховуючи особливості кожного з них; забезпечення вимог охорони навколишнього природного середовища та раціонального використання природних ресурсів при складанні планів розвитку галузей народного господарства; проведення організаційно-масових заходів щодо забезпечення охорони довкілля; розроблення коордиційних заходів на перспективу. Правовий режим використання, відновлення та охорони земель в Україні полягає у створенні системи правових, організаційних, економічних, екологічних та інших заходів щодо охорони земельних ресурсів, а саме:
– раціональне використання земель;
– запобігання необґрунтованому вилученню земель агропризначення;
– захист земель від шкідливого антропогенного впливу;
– відтворення і підвищення родючості ґрунтів;
– підвищення продуктивності земель лісового фонду;
– забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.
Зміст «Охорона земель» включає:
– обґрунтування і забезпечення досягнення раціонального землекористування;
– захист сільськогосподарських угідь, лісових земель і чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб;
– захист земель від ерозії, селів, підтоплення, заболочування, вторинного засолення, переосушування, ущільнення, забруднення відходами виробництва, хімічними та радіоактивними речовинами та від інших несприятливих природних і техногенних процесів;
– збереження природних водно-болотних угідь;
– попередження погіршення естетичного стану та екологічної ролі антропогенних ландшафтів;
– консервацію деградованих і малопродуктивних сільськогосподарських угідь.
2 Характеристика геологічного середовища України
Частина літосфери, яка використовується суспільством і потрапляє під впливи різних видів діяльності людини, називається геологічним середовищем. Основна властивість геологічного середовища — це постійне збільшення об’ємів, за рахунок розширення меж впливу людини. У загальному визначенні геологічне середовище охоплює частину простору зайнятого геологічними тілами, який зверху обмежуються денною поверхнею, а знизу поверхнею, що відділяє породи, змінені з будь-якого параметру складу, фізико-механічних, хімічних та інших властивостей в результаті прямих та опосередкованих впливів людини. Компонентами геологічного середовища України є геологічні тіла різного віку і різних формацій: від ґрунтово-рослинного покриву до кристалічних порід архею та протерозою. Як компоненти геологічного середовища розглядаються також фізичні поля: гравітаційне, геотермальне, магнітне, електричне, геохімічне, гідродинамічне, сейсмічне, радіаційне. Своєрідність геологічного середовища України визначається геологічною будовою її території, складом та властивістю порід, інтенсивністю техногенних впливів. Найбільш широко для різноманітних потреб людини використовуються четвертинні відклади алювіального і делювіально-пролювіально-еолового генезису, що покривають більшу частину території України. Вони виступають як субстрат для ґрунтового покриву, основи будинків і споруд. Четвертинні відклади використовуються також як будівельні матеріали, служать сировиною для їх виготовлення. Зі зменшенням доступності глибинних відкладів зменшується й інтенсивність використання геологічних об’єктів. Так старші за четвертинні породи, як основа споруд, використовуються тільки в місцях відсутності четвертинного покриву, його незначної потужності, або при висотному чи підземному будівництві, в ході якого четвертинні відклади розкриваються на повну їх потужність. У різних геоструктурних областях України під четвертинними відкладами залягають породи різного віку: від неогену до архею і протерозою. Давніші з них архей-протерозойські кристалічні породи докембрійського фундаменту Східно-Європейської платформи повсюдно виходять на поверхню в межах Українського щита, де широко використовуються як основи споруд, та як будівельний матеріал.
Геологічне середовище характеризується протіканням ендо- та екзогенних процесів, що, відповідно, пов’язані із внутрішньою енергією Землі та зовнішніми факторами. Одним із результатів діяльності людини є порушення саморегулюючих механізмів природних систем, які контролюють протікання екзогенних процесів, їх інтенсифікації, що проявляються на поверхні, впливає на рельєф, інженерні споруди. Серед екзогенних процесів виділяються площинна, яружна та руслова ерозія, зсуви, селі, карст, просідання лесових відкладів, морська абразія. Ендогенні процеси часто спонукають розвиток екзогенних процесів. Серед впливів на життя і діяльність людини слід відмічати сейсмічні та неотектонічні ендогенні процеси. На стан геологічного середовища, зокрема на напрямок і швидкість внутрішніх процесів, значний вплив мають зовнішні по відношенню до нього фактори. Характер і масштаби даних впливів залежать як від параметрів самого середовища, так і від характеру направленості та інтенсивності зовнішніх факторів. Атмосфера впливає на геологічне середовище прямо і опосередковано. Під прямим впливом розуміють дію повітряних мас, що контактують із земною поверхнею і викликають вивітрювання, дефляцію, переміщення порід. Опосередкованим слід вважати вплив повітряних мас на гідросферу і біоту, який змінює характер їх взаємодії із геологічним середовищем (наприклад, посилення хвильової переробки берегів під впливом вітру, зміна стану ґрунтів і підстилаючи порід в результаті загибелі лісу викликаного вітровалом). Сюди ж слід віднести і впливи, викликані роллю транспортними функціями атмосфери: переносом тепла, опадів, забруднення, посиленням чи послабленням транспірації в залежності від напрямку вітру.
Майже всі екзогенні процеси (ерозія, зсуви, просідання, карст) відбуваються за участі поверхневих вод, а їх інтенсивність залежить від водного балансу території. Опосередкована дія поверхневих вод здійснюється в першу чергу через їх вплив на атмосферні процеси (нагрівання і охолодження повітряних мас, насичення їх вологою та ін.). Опосередкований вплив може проявлятися і в зміні вразливості геологічного середовища до деяких факторів, наприклад, підвищення сейсмічності в районах крупних водосховищ. Влив біоти на геологічне середовище, проявляється насамперед в ґрунтоутворюючій ролі. Відмічається також транспіраційна функція рослинності, яка здатна змінювати водний баланс території. Таким чином при досліджені змін геологічного середовища необхідно враховувати фактори атмо-, гідро-, та біосфери, які по різному впливати при різних кліматичних та геологічних умовах. В свою чергу, зворотній вплив геологічного середовища на перераховані компоненти навколишнього середовище теж достатньо вагомий.
3 Особливості геологічного середовища міських територій
Природні умови, у тому числі і геологічні, віддавна впливали на вибір місця проживання та його планування, характер, розміри, конструкційні особливості житла людини та міської інфраструктури. Відсутність на рівнинній частині території України значних природних укриттів печерного типу (за винятком Придністров’я), змушували первісну людину самотужки робити такі укриття в виступах глинистих і лесових порід на схилах річок і балок. В неолітичну епоху в середньому Придніпров’ї люди влаштовували житло в землянках, викопних печерах, а згодом почали будувати хати, які спочатку були заглиблені у землю. Таким чином, будівництво житла, поселень уже в давнину впливало на літосферу, оскільки для цього змінювалась її поверхня, використовувалися гірські породи як будівельний матеріал (глина, пісок, скельні породи).
Сучасне стрімке зростання міських поселень, що отримало назву «феномен урбанізації» є безпрецедентним в історії людства і визначає новий рівень масштабу впливів на літосферу. Містам належить виключна роль в змінах геологічного середовища Місто і геологічне середовище єдині та взаємопов’язані
Геологічне середовище впливає на розвиток міста, а місто змінює геологічне середовище. Для сучасних великих міст характерний різнобічний вплив на геологічне середовище. У містах концентруються найбільш концентровані і різноманітні впливи людини на геологічне середовище, тому міста можна називати епіцентрами антропогенних впливів. Місто специфічно впливає на геологічне середовище, що обумовлено його особливостями. У ньому здійснюються різні види будівництва: цивільне, промислове, транспортне, гідротехнічне, гірське, комунальне, що визначає різноманітність типів будівель і споруд, глибиною їх закладки, навантажень на ґрунти, напруг, ведеться багатогалузеве господарство, представлені найрізноманітніші види інженерної та господарської діяльності, з чим пов’язаний широкий спектр впливів і змін геологічного середовища Все активніше на міських землях забудовуються «незручні» ділянки — яри, заплави, колишні індустріальні території, а також штучно утворені — намивні та насипні ділянки. Негативні зміни особливо відчутні в індустріальних і великих містах, де порушуються природні ландшафти, рельєф, стан гірських порід, підземних вод, природний хід геологічних процесів. Дуже важливо в містобудівних заходах посилювати оздоровчі функції компонентів середовища, усувати чи обмежувати дію шкідливих факторів, зберігати все здорове, корисне і красиве в природному середовищі міста і покращувати навколишнє, в тому числі і геологічне, середовище.
Аналіз і прогноз змін геологічного середовища в містах є складною проблемою, яка одночасно включає вивчення територіальних інженерно-господарських особливостей, геологічного середовища та умов їх взаємодії. Ця проблема має різні цільові, масштабні, просторово-часові аспекти. На сьогодні через недостатнє організаційне, правове, інформаційне, методичне забезпечення часто виникають чисельні конфлікті ситуації, в тому числі і негативні зміни навколишнього середовища, які, в тому числі, супроводжуються величезними фінансовими збитками для господарчих галузей. Геологічне середовище міст є системою, що динамічно розвивається. Динаміка її розвитку визначається безперервною інтенсифікацією різних видів господарської діяльності, які, по суті, являють собою фактори збурення геологічного середовища. Більш того, різні типу збурень, які є відображенням різних видів господарської діяльності, концентруються на обмежених територіях, внаслідок чого впливають один на одного через геологічне середовище. В наш час роль геологічного середовища міста значно зростає в ряду через низку обставин, найважливішими із яких є :
– збільшення потужності виробництв і ускладнення структури міст;
– проблемні ситуації, які виникають при використанні нових територіальних ресурсів;
– зростання міста «вгору» та «вниз», що охоплює нові структурні поверхи літосфери;
– зростання інтенсивності взаємодії природних і соціальних факторів.
Для геологічного середовища урбанізованих територій характерні три соціально-економічні функції:
– джерела сировинних і енергетичних ресурсів;
– функція літогенетичної основи ландшафтів в цілому і матеріального ресурсу для розміщення господарчих систем зокрема;
– соціально-економічна, яка полягає у властивості геологічного середовища до переносу речовинних та енергетичних ресурсів.
Останніми роками очевидним також став факт істотного впливу змін геологічного середовища урбанізованих територій на стан природних ресурсів, які представляють основні елементи наземного ландшафту (водні об’єкти, ґрунти, рослинність). В зв’язку з цим очевидним є те, що зміни геологічного середовища спричинені функціонуванням міських господарських систем, чинять суттєвий вплив на стан інших систем, наприклад приміських агропромислових.
Найважливішими показниками геологічного середовища міста, є ті, що характеризують його склад, будову та динаміку розвитку. Їх сукупність визначає інженерно-геологічні умови господарської діяльності людини, в результаті якої дані умови змінюються зазнають змін. Виділяються такі показники геологічного середовища міста:
– рельєф (нахили поверхні, ступінь вертикальної та горизонтальної розчленованості);
– структурно-тектонічні умови;
– розрахункова сейсмічність;
– характер екзогенних геологічних процесів;
– потужність і склад пухких відкладів;
– гідрогеологічні умови;
– стан та властивості гірських порід;
– характер відкладів особливого складу, стану та властивостей (слабких, техногенних, за торфованих, засолених);
– характеристика порушених територій;
– характеристика геофізичних та геохімічних полів.
4 Геологічні процеси та зміни геологічного середовища міських територій
Всі геологічні процеси, припускати що спостерігаються в межах міста, можна поділити на кілька груп:
– процеси перенесення речовини водними потоками у відкритих руслах або на схилах (руслові процеси, ерозія, утворення ярів, селі і т. д.);
– геофільтраційні (зміна напорів і рівнів підземних вод, живлення, розвантаження, водообмін між водоносними горизонтами, водоносними горизонтами і поверхневими водотоками і т. д.);
– процеси тепломасопереносу в гірських породах і підземних водах (дифузійний процес, конвективний перенос в геофільтраційному або електричному полі, сорбція, розчинення і вилуговування гірських порід і т. д.);
– процеси механічної трансформації гірських порід (пружні і пружнопластичні деформації, вібрації, пластичні і в’язкопластичні течії, ущільнення, руйнування гірських порід, розрідження, суфозія і т. д.);
– геомікробіологічні (процеси кругообігу сірки, заліза, азоту і т. д., що відбуваються за активної участі мікроорганізмів);
– складні, зони прояву яких є сполученнями груп процесів, перерахованих вище (карстово-суфозійних, зсувні і т. д.).
Зазначені процеси виникають в результаті комплексного впливу різних природних і техногенних факторів та призводять до змін геологічного середовища міст. Зміни геологічного середовища залежать, з одного боку, від його будови і стану, з іншого — від характеру міста. Відповідно до функціонального профілю міста формується специфічний комплекс антропогенних змін геологічного середовища. Від кількості жителів міста і переважаючого типу забудови залежить його площа, тобто розміри території де під впливом містобудування змінюється геологічне середовище. Зі збільшенням площі міста збільшується різноманітність техногенних процесів. В залежності від містотворчих факторів змінюється вплив на геологічне середовище в різних зонах (виробничій, селитебній). Вік міста фіксує час його впливу на геологічне середовище і частково характеризує швидкість розвитку техногенних геологічних процесів. Згідно світовому досвіду, основні зміни геологічного середовища в межах міст включають:
– забруднення повітря, води, ґрунтів і біосфери шкідливими речовинами промислових відходів та викидів транспорту;
– осідання території міст пов’язані з інтенсивним водозабором підземних вод і великими статичними та динамічними навантаженнями;
– підтоплення територій через втрати побутових і промислових вод із меж водогону та каналізації;
– накопичення на території міст твердих та рідких відходів, що веде до бактеріологічного, хімічного і теплового забруднення водоносних горизонтів, ґрунтів, атмосфери;
– активізацію екзогенних геологічних процесів, що пов’язані з підрізкою схилів, осушенням боліт, порушенням гідрологічного і гідродинамічного режиму поверхневих та підземних вод;
– появи в геологічному середовищі міст різноманітних фізичних полів (теплового, електричного).
5. Небезпечні інженерно-геологічні процеси та погіршення еколого-геологічних умов
Найнебезпечнішими наслідками змін геологічного середовища міст є активізація небезпечних екзогенних геологічних процесів (ЕГП), яких у цілому в Україні спостерігається понад 20 видів. В межах міст небезпека від активізації ЕГП особливо зростає у зв’язку з щільним освоєнням території та високою ймовірністю виникнення надзвичайних ситуацій зі значними негативними наслідками для здоров’я населення та стану довкілля. Проблема гарантування безпеки життєдіяльності населення та чисельних господарських об’єктів на ділянках розвитку небезпечних ЕГП є однією з основних соціально-екологічних проблем сучасності через збитки, що завдаються цими процесами. Розглянемо найпоширеніші та найнебезпечніші зміни геологічного середовища територій міських агломерацій та види небезпечних ЕГП характерні для міст України.
Зміни рельєфу пов’язані із забудовою, благоустроєм, вертикальним плануванням міської території і стихійним накопиченням антропогенних утворень різних типів. У кожному місті відбувається зниження відміток поверхні, зумовлених антропогенними процесами: пристроєм довготривалих природних виїмок (кар’єрів, каналів, дорожніх виїмок, ровів та ін.), опадами, осіданнями та провалами поверхні, зрізання підвищень, уступів, виположування, терасування схилів та ін. Підвищення відміток пов’язане з будівельним і господарським освоєнням (насипи), складуванням ґрунтових відвалів з підземних і поверхневих виробок (терикони висотою до 300 м, хвостосховища, ґрунтові звалища), складуванням промислових, будівельних та господарських відходів, засипанням річкових долин, ярів, балок, озер, боліт і ставків, обладнанням довготривалих земляних споруд (валів, дамб, дорожніх насипів). В межах міст верхній шар ґрунту зазвичай є техногенним. Це переміщені та змінені людиною пухкі утворення та роздроблені скельні та напівскельні породи, різного роду будівельне сміття, господарсько-побутові відходи. У містах формується новий тип молодих геологічних утворень, пов’язаних з діяльністю людини, — антропогенні відклади. Серед них виділяють п’ять комплексів:
– насипні (будівельні, гірські, промислові і господарчо-побутові);
– намивні (будівельні, гірські);
– відклади штучних водойм;
– штучно створені;
– штучно перетворені в природному заляганні, які мають точкове, осередкове, лінійне, крупноплощинне і регіональне поширення; потужності змінюються від 0 до 300 м і більше.
У великих і давніх містах вони залягають суцільним покривом і тільки на околицях — «острівцями». Максимальні потужності культурного шару в деяких містах (в метрах): Одеса — 45, Київ — 44, Москва — 22, Санкт-Петербург — 10, Лондон — 25, Сан-Франциско — 23, Париж — 20. Їх генезис, склад і властивості настільки специфічні, що вимагають особливої методики вивчення оцінки і прогнозу.
Значні проблеми виникають у зв’язку з наявністю в місті насичених господарчо-побутових ґрунтів, оскільки вони є джерелами токсичних і горючих газів (двоокису вуглецю, метану, сірководню, азоту та ін.). Фактично вони є складною біогеохімічною системою, газогенераційна здатність якої визначається геохімічними особливостями товщі (складом цих ґрунтів, ступенем їх розкладання). У часі ці ґрунти проходять низку геохімічних станів, що характеризуються наростанням ступеню мінералізованості і зміною інтенсивності процесів газогенерації. Основна частина газового потенціалу реалізується за 20—30 років на першому етапі біодеградації органічної частини ґрунтів. На другому етапі тривалістю 50—100 років техногенне геологічне тіло трансформуеться в лінзу мінералізованого ґрунту, що слабо віддає біогаз. Повна стабілізація настає через декілька сотень років.
Техногенне осадове накопичення — це один із головних процесів, який змінює інженерно-геологічні умови міст Донбасу. Тільки від гірничовидобувної промисловості у відвали щороку надходить понад 25 млн. т відходів. У Донецькій області техногенне осадове накопичення в середньому становить 10 см/рік. Площі, зайняті кар’єрами, перевищують 130 км2, а під різними відвалами та териконами знаходиться понад 220 км2. Так, тільки в самому м. Донецьк териконами вкрито до 15 км2. Окрім того, породи, що складають терикони, зазнають процесів фізичного та хімічного вивітрювання, переносяться на значні відстані, забруднюючи атмосферу, ґрунти, поверхневі та підземні води.
Деякі терикони містять до 30 % вугілля і 6 % сірки, що зумовлює їх самозапалюванню. При цьому температура всередині терикону сягає до 1200 °С, а при потраплянні зливових вод іноді відбуваються вибухи. У містах Київ, Дніпропетровськ, Дніпродзержинськ, Запоріжжя техногенні відклади представлені насипними та намивними різновидами. В м. Дніпропетровськ такі ділянки займають площу в 12 км2, у м. Дніпродзержинськ — 5 км2. Причому у м. Дніпродзержинськ існує ще й велике хвостосховище відходів переробки уранової руди. У Придніпров’ї на намитих ґрунтах широко ведеться цивільне та промислове будівництво. Насипні ґрунти великої потужності формуються, як правило, в балках та яругах поблизу промислових підприємств і характеризуються неоднорідним складом та пухкою будовою. Слід зауважити, що з недооцінкою властивостей насипних ґрунтів пов’язані витрати на ремонтно-відновлювальні роботи. Засипання балок та яруг призводить до зниження або втрати ними їх дренуючої здатності, що змінює інженерно-геологічні умови та сприяє підтопленню прилеглих територій. Ерозія ґрунтів на території міст розвивається під впливом зосередженого поверхневого стоку, а іноді в результаті витоків з водонесучих комунікацій.
66
Найбільш інтенсивно ерозія ґрунтів відбувається під час будівельних робіт внаслідок розпушення і виїмки ґрунтів. Інтенсивність ерозії в період будівництва в 10 разів вище, ніж на землях сільськогосподарського використання. Вміст завислих часток у водних потоках на території будівництва підвищується в десятки разів. Річкова ерозія є результатом впливу водного потоку на русло і полягає в розмиванні, транспортуванні і акумуляції наносів. Ерозійна робота річки залежить від витрати і швидкості потоку, петрографічного складу порід, в яких річка прокладає русло. Найбільша інтенсивність ерозії спостерігається при великих витратах та швидкості води у річці та малої стійкості до розмиву порід, в яких сформовано русло. В результаті ерозії виникає загроза спорудам, розташованим на берегах, які підмиваються. Відкладення наносів в річці призводить до її обміління, ускладнює судноплавство, підсилює загрозу підтоплення прилеглих територій. Зарегулювання річкового стоку в межах міських територій дозволяє знизити негативний вплив цих процесів. Місто змінює умови танення, стоку, розвантаження, рівень і температурний режим та хімічний склад підземних вод: зникають і з’являються нові водоносні горизонти, утворюються зони підпору, депресії, переміщаються ділянки живлення і розвантаження, шляхи фільтрації вод, порушується встановлена взаємодія поверхневих і підземних вод. Надзвичайно високий рівень забруднення поверхневих вод робить їх непридатними в якості джерела водопостачання. Сталий природний режим підземних вод змінюється на несталий штучно порушений режим. В межах міста рівень підземних вод може знижуватися й підвищуватися, проте в одних містах переважає його зниження, а в інших — підвищення. Підвищення рівня в більшості випадків характерно для першого від поверхні водоносного горизонту, зниження – для горизонтів що залягають нижче.
Внаслідок обмеженості ресурсів поверхневих вод водопостачання в багатьох містах здійснюється за рахунок підземних. У цьому випадку їх водозабір є головним чинником життєзабезпечення міста. Інтенсивна експлуатація підземних вод спричинює зниження п’єзометричних рівнів, формування депресійних воронок і зміну гідродинамічних градієнтів експлуатаційних водоносних горизонтів, зниження пластового тиску і, як наслідок, осідання земної поверхні, зумовлене ущільненням як водоносних, так і слабопроникних порід, що залягають вище. Цей процес посилюється під впливом вібраційного навантаження. Негативним наслідком надмірного водозабору є активізація карстових і суфозійних процесів. Майже у всіх великих містах, де підземні води відкачуються інтенсивно і протягом тривалого часу, сформувалися масштабні депресивні воронки. Діаметр їх досягає десятків і сотень метрів. П’єзометричні рівні деяких артезіанських горизонтів значно знизилися у таких містах, м: Лондон — 100 м, Київ — 65 м, Москва — 110 м, Санкт-Петербург — 60 м тощо. Порушення режиму експлуатаційних водоносних горизонтів впливає на гідродинаміку водоносних горизонтів що залягають вище, включаючи і перший від поверхні, і на стік річок. За відсутності надійних водоупорів зниження рівнів підземних вод сприяє проникненню до них забруднених промисловими та побутовими відходами вод. Підвищення рівнів ґрунтових вод призводить до підтоплення територій. В Україні від підтоплення потерпають майже 20 млн. людей. Підвищення рівнів спричинять такі антропогенні фактори: підпір рівня річок, інфільтрація з водосховищ, каналів, ставків, полів фільтрації, витоку води з підземних мереж і резервуарів, спуск технічних і господарських вод, штучні поливи, знищення природних дрен, конденсація вологи під будівлями і спорудами, підпір вод підземними спорудами тощо. Дані моніторингу свідчать про тенденцію до активізації процесу в регіональному масштабі та збільшення підтоплених площ. Величина підвищення рівнів коливається від 0 до 100 м і зазвичай становить 2—10 м.
У деяких містах підвищення рівня носить крупноплощинний характер. Згідно останнім даним, підтоплення зазнають практично всі забудовані території.
Найбільш несприятливі умови склалися у містах Дніпропетровськ, Кривий Ріг, Сєверодонецьк, Первомайськ, Харків, Херсон, Котовськ, Одеса, Вугледар, Дружківка, Слов’янськ, Маріуполь, Кременчук, Керч та деяких інших. Величина підтоплення на окремих дільнках у містах досягає наступних розмірів, в метрах: Запоріжжя — 30, Одеса —5—10, Кривий Ріг — 6—18, Херсон — 9—10, Нікополь — 9, Мелітополь — 3—7, Київ — 2—4. Підтоплення зумовлює несприятливі зміни геологічного середовища, насамперед водно-фізичних та міцністних властивостей ґрунтів, появу вторинного засолення та заболочування, що утруднює нормальну експлуатацію господарських об’єктів і територій, погіршує умови виробничої діяльності та проживання людей. Обводнення ґрунтів також призводить до різкого погіршення сейсмічного обстановки, оскільки воно сприяє не тільки зменшенню несучої здатності ґрунтів основ, але й погіршує їх сейсмічні характеристики. У зв’язку з цим при мікросейсмічному районуванні міст для таких територій бальність землетрусів збільшується на 1—2 бали, порівняно з еталонною товщею порід. Соціально-економічні збитки, пов’язані з підтопленням міських територій, щороку становлять 10—12 тис. грн. на гектар. Згідно з довгостроковим прогнозом практично на всій території України до 2035 р. очікується подальше підвищення рівня ґрунтових вод. Значної шкоди підтоплення завдає архітектурно-історичним пам’яткам, зокрема, вже потерпають від підтоплення 17,9 тис. пам’яток, і з них 12 тис. потребує інженерного захисту. Підтоплення міст зафіксоване практично в усіх областях України. Якщо на території країни в 1982 р. були підтоплені 313 міст та селищ міського типу, то станом на 2007 р. підтоплення спостерігається на територіях 540 міст і селищ міського типу на площі понад 2 тис. км2, де розміри площ підтоплення іноді сягають понад 30 % їх території.
Майже 70 % підтоплених міських земель припадає на 166 міст і селищ, територія яких підтоплена на понад чверть. У 93 з них підтоплення зафіксовано вперше у 1999 р.
Ситуації з підтопленням, що потребують термінових заходів з їх ліквідації, состерігаються на багатьох забудованих територіях. Ризик виникнення таких ситуацій найбільший у великих містах, де висока концентрація населення поєднується з інтенсивним техногенним впливом. Незважаючи на різноманітність та взаємопов’язаність наслідків підтоплення, характер прояву надзвичайних ситуацій на забудованих територіях суттєво відмінний. Наприклад, на деяких територіях підйом підземних вод і підтоплення ними (сезонне або постійне) заглиблених частин будівель, трас підземних комунікацій на початкових етапах експлуатації не викликає, але з часом негативні наслідки підтоплення зростають в геометричній прогресії, причому на значних площах. На інших територіях негативний вплив підтоплення проявляється одночасно з виникненням і розвитком процесу. Відмінності в механізмі виникнення та прояву надзвичайних ситуацій обумовлюється принциповими відмінностями гідрогеологічних схем розвитку підтоплення на забудованих територіях. Ці відмінності визначають специфіку та методичну направленість вишукувань, що, в свою чергу, обумовлює оцінку та прогноз змін гідрогеологічних умов, дозволяє передбачати не лише характер негативних наслідків, але й оцінити кількісно небезпеку виникнення та розвитку процесу вже на перед проектних стадіях містобудування, що може значно знизити ризик виникнення таких надзвичайних ситуацій. Ситуація, що склалася з підтопленням в Україні, значною мірою зумовлена недоліками містобудівної діяльності — від інженерно-геологічних вишукувань для будівництва до експлуатації споруд. Слід зазначити, що на міських територіях, що підтоплюються, захисні заходи, як правило, застосовуються для попередження та ліквідації підтоплення окремих об’єктів, але не розраховані на не передбачення наслідків додаткових навантажень. Особливо небезпечних масштабів процеси підтоплення набули у містах на півдні України (міста Одеса, Дніпропетровськ, Дніпродзержинськ, Запоріжжя, Бердянськ), підвищене внаслідок інтенсивного водокористування.
У межах підтоплених територій є ділянки, де рівні ґрунтових вод сягають майже земної поверхні, а розвантаження їх на схилах провокує виникнення надзвичайних ситуацій. Підтоплення викликає затоплення підвалів, просадки лесових ґрунтів, зниження несучої здатності ґрунтів, осідання і деформації будівель і споруд. Підтоплення міських територій — гостра сучасна містобудівельна проблема. Затоплення, тобто утворення вільної поверхні води над земною поверхнею, є одним з найбільш найпоширеніших природних процесів, пов’язаних з виходом річок з берегів. Це завдає значних матеріальних збитків і навіть призводить до людських жертв. За даними американських дослідників, повінь на р. Міссісіпі в 1973 р. завдало збитків на 1 млрд. 200 млн. доларів. Осінній паводок в Арізоні в тому ж році завдав шкоди в 413 млн. доларів і супроводжувався загибеллю 13 чоловік. 8 липня 2012 р. відбулося затопленням м. Кримську (Росія), спричинене аномальною кількістю атмосферних опадів і підвищенням рівня води в р. Адагум Внаслідок трагедії за різними оцінками загинуло від 150 до 1,5—2,5 тис. людей. Затоплення в заплавах річок залежить від загальної кількості і розподілу атмосферних опадів, інфільтраційних характеристик і рельєфу місцевості. Затоплення може відбуватися через швидке танення снігу і льоду, нагінні явища в гирлах річок та приморських містах, підпори річкового стоку або прориви дамб. Затоплення на урбанізованих територіях характеризується рівнем підйому води і частотою повторюваності. Ці характеристики безпосередньо залежать від площі з водонепроникним покриттям (забудова, асфальт і т. п.) і від обсягу зливового стоку. Практично всі міста України, розташовані в заплавах річок, частково піддаються затопленню, особливо в роки з високою водозабезпеченістю.
Активна господарська діяльність спричинила поширення зсувів в понад 200 містах і селищах міського типу. Зсуви є одним з найпоширеніших небезпечних процесів на територіях міських агломерацій. Зсув — це сповзаюче зміщення мас порід природного або штучного схилу під впливом сили земного тяжіння.
Тіло зсуву являє собою сповзаючу масу порід, обмежену знизу поверхнею ковзання. Поверхня тіла зсуву зазвичай нерівна, з локальними зниженнями і одним або декількома терасоподібними уступами. У місці відриву тіла зсуву утворюється негативна форма рельєфу, яку називають цирком зсуву. У нижній частині тіла зсуву спостерігається піднесення, що називається валом випору. Руйнівна дія зсуву залежить від маси порід, захоплених рухом і від швидкості руху. Зсуви розрізняються за формою, обсягом, типом, швидкості руху та іншими ознаками. Об’єм зсувів може коливатися від десятка до сотень тисяч кубічних метрів, швидкість руху — від міліметрів на тиждень до десятків кілометрів на годину. Крім активних зсувів, є ще завмерлі, рух яких протягом тривалого часу не фіксується геодезичними методами. Причиною сходження зсуву є порушення рівноваги схилу. Чинники, що викликають утворення зсуву, поділяються на природні й антропогенні. До природних чинників належать: ослаблення міцності порід, що складають схил, внаслідок перезволоження атмосферними опадами і вивітрювання, збільшення крутизни схилу внаслідок підмиву його водою, сейсмічні поштовхи. Активізація зсувів також пов’язана з дією землетрусів. Встановлено тісний зв’язок між активностю прояву зсувних процесів, режимом атмосферних опадів та температурними змінами як у внутрішньорічному, так і в багаторічному розрізі. До антропогенних чинників належать: перезволоження порід за рахунок витоків, підтоплення або поливу території, підрізування схилів під час прокладання доріг, трубопроводів або розробці кар’єрів, додаткове навантаження на схил внаслідок його забудови, вібраційний вплив транспортних засобів або вибухів. Зазвичай, на території міст одночасно діє кілька факторів, що призводить до підвищення частоти проявів зсувних процесів.
Значне збільшення кількості проявів зсувних процесів яке упродовж двох останніх десятиліть, негативно впливає на безпеку споруд і будівель, функціонування господарських об’єктів і території в цілому.
У долинах великих річок та на їх схилах розташовані міста, які зазнають збитків від дії зсувних процесів. Це Київ, Дніпродзержинськ, Дніпропетровськ, Запоріжжя на Дніпрі, Чернігів на Десні, Полтава на Ворсклі, Чернівці на Пруті та інші. Під загрозою деформацій та часткового руйнування під впливом розвитку зсувів перебувають такі унікальні території і об’єкти, як Лівадійський та Воронцовський палацово-паркові комплекси, будинок-музей Чехова в Ялті, Маріїнський палац, Києво-Печерський державний історико-культурний заповідник Лавра, Андріївська церква, Флорівський жіночий монастир, Михайлівський Златоверхий монастир, Видубицький чоловічий монастир, Георгіївський собор, парк Слави, Міжнародний центр культури та мистецтв у Києві та багато інших. Лише у м. Київ у небезпечній зоні впливу зсувів розташовані 29 об’єктів культурної спадщини. Сучасна активізація гравітаційних процесів викликана техногенними змінами умов дренування, що призводить до зниження щільності глинистих товщ, які залягають на річкових терасах, і розвитку в них деформацій. Часто саме розташування інженерних об’єктів на схилах чи поблизу них є провокуючим чинником, який веде до порушення рівноваги в порідному масиві. Майже 40 % активізації зсувів у м. Київ зумовлено техногенними чинниками. Боротьба з зсувами у Києві не припиняється з XI ст. та здійснювалася упродовж віків шляхом виположення схилів, створення дренажних систем, будівництва підпірних стінок, організації поверхневого стоку, лісонасадження. Більшість зсувів у столиці перебувають у стадії тимчасової стабілізації ефективності протизсувних заходів. Інтенсивність зсувного процесу зростає разом з освоєнням схилів. У Печерському районі м. Києва площа зсувної і зсувонебезпечної території становить близько 0,0687 км2, із них 0,0061 км2 потребують термінового укріплення.
Активними є ділянки зсувного схилу між вул. Петрівською та Кудрівською, біля Андріївської церкви, між вул. Дегтярівською та Киянківським провулком, у районі фунікулера, нижче Маріїнського палацу, поблизу пам’ятника Магдебурзькому праву та на території Києво-Печерської Лаври. До найбільш зсувонебезпечних схилів, де можлива активізація процесу, належать ділянки між вулицями Лук’янівська — Олегівська, Глибочицька — Петрівська (Гончарний яр, Петрівський яр) та район Видубицького монастиря. У Солом’янському районі площа зсувної та зсувонебезпечної території становить близько 0,01 км2. Тут найбільш зсувонебезпечним є схил гірськолижного комплексу по вул. Протасів яр, 23-а та схил біля вул. Кудряшова, 3, де внаслідок забудови та складних інженерно-геологічних умов виникли зсуви. Існує загроза подальшого розвитку зсувного процесу та руйнування дороги та міських комунікацій по вул. Краснодонській. Таким чином, наведені приклади свідчать про зростання техногенного впливу на розвиток і активізацію зсувних процесів в межах міської забудови. Водночас, зсуви, сформовані під впливом техногенних чинників, є позасистемними. Їх виникнення не завжди пов’язане з певними геолого-геоморфологічними умовами, що ускладнює процес їх передбачення та виявлення. Зсуви матеріалу нерідко спричиняють грязьові потоки — селі.
Селі — це короткочасні гірські потоки, насичені твердим матеріалів. Найчастіше вони формуються під час зливових опадів та сніготанення в горбкуватих або гірських районах при наявності великої кількості пухкого, вивітреного матеріалу. Селі рухаються зі значною швидкістю і мають велику руйнівну силу. Ділянка живлення селю — це зазвичай верхня частина водозбірного басейну, що має круті схили. Ділянка транзиту — шлях руху селю по лінії найбільшого падіння (з кутом падіння 25—40 °), де швидкість руху селю максимальна. Ділянка розвантаження — нижня частина долини річки або рівнина, де сель різко уповільнює рух і відбувається розвантаження принесеного матеріалу. Залежно від кількісного співвідношення в складі селю води й твердого матеріалу, а в складі твердого — глинистих, дрібноуламкових частинок і уламків порід — їх поділяють на зв’язні, незв’язні, грязьокам’яні і водокам’яні. Найбільша
щільність спостерігається у зв’язних селів (до 1900 кг/м3), найменша — у водокам’яні (близько 1100 кг/м3). Селеві процеси в Карпатах та в Криму розвиваються на 70 % гірських водозаборів (переважно у низькогір’ї). Активні селі спостерігається в Карпатах у долинах річок Дністер, Прут, Тиса, Черемош, в районах з кількістю опадів 1000—1600 мм/рік. У Криму водо-кам’яні селі з періодичністю від 20 до 7 років спостерігаються в долинах річок Альма, Бельбек, Кача. Найактивніші селеві ділянки розташовані у південно-східній частині Криму між містами Алушта та Судак.
Утворення селів часто спричинюється наявністю техногенних відкладів. У 1950 р. у Києві було ухвалено рішення заповнити Бабин Яр відходами виробництва Петровських цегляних заводів, розташованих неподалік. Непридатні для цегельного виробництва земляні породи змішувалися з водою й у вигляді пульпи по трубах відводилися у відроги Бабиного Яру. Всього за 10 років у такий спосіб до відрогів Яру було намито понад 4 млн. м3 ґрунту. Вранці 13 березня 1961 , в неділю, перенасичені водою ґрунти дамби перетворилися в селевий потік, який обрушився на житловий район міста — Куренівку, де переважали одноповерхові будинки. Катастрофа спричинила численні людські жертви. За оцінками київських істориків кількість жертв становить біля 1,5 тис. людей. Урбанізація призвела до значного збільшення використання лесових ґрунтів як основи інженерних споруд. Зростання міст та ущільнення забудови, докорінно змінюють умови існування лесів. Властивість лесових ґрунтів просідати під навантаженням та при замочуванні визначає умови будівництва на цих ґрунтах. В практиці будівництва та експлуатації різних споруд, які побудовано на лесових ґрунтах, неодноразово мали місце просідання.
У Запорізькій та Дніпропетровській областях майже 80 % господарських об’єктів розміщено на лесових ґрунтах, які характеризуються II типом ґрунтових умов за просіданням (просідання від власної ваги перевищує 5 см), що є найбільш небезпечними. Кількість будівель і споруд у цих областях, що отримали численні деформації конструкцій, перевищує 10 тисяч.
На площах поширення лесових ґрунтів, що мають здатність до просідання, розташовані великі промислово-міські агломерації: Дніпропетровсько-Дніпродзержинська, Запорізька, Херсонська, Миколаївська. Найбільша потужність лесових товщ, що мають здатність до просідання, складає: у місті Нікополь — 30 м, Запоріжжя — 20 м, Дніпропетровськ і Марганець — 15 м, а просідання від власної ваги при замочуванні сягають у місті Дніпропетровськ — 0,3—0,6 м, Нікополь — 1,0—1,4 м, Запоріжжя — 1,4—2,2 м. Слід зазначити, що в умовах комплексної дії чинників техногенного впливу в межах промислово-міських агломерацій лесові та лесово-суглинисті ґрунти здатні суттєво змінювати механічні, водно-фізичні, геодинамічні та інші параметри (міцність, зчеплення, проникність тощо). Незначний рівень літифікації цих ґрунтів обумовлює їх підвищену чутливість до техногенних надходжень води, тепла, хімічних сполук, що разом із розвитком процесів просідань та схилових деформацій може призводити до виникнення й активізації електрохімічної корозії, тиксотропних перетворень та інших процесів. Попередні оцінки свідчать, що ґрунти зі здатністю до просідання в межах промислово-міських агломерацій здатні до суттєвого погіршення їх інженерно-геологічних властивостей та стійкого зростання агресивності. На територіях міст та промислових зон лесові ґрунти є середовищем розміщення підземних споруд. Це підвальні приміщення, тунелі, приміщення найрізноманітнішого функційного призначення. В залежності від об’єму простору, який займає споруда, режиму експлуатації, наявності сітки теплопроводу та електрозв’язку, такі споруди змінюють у ґрунтах фізичні поля, а саме температурне, електричне, електромагнітне. Питання впливу цих змін на лесові ґрунти та процеси, що в них відбуваються, потребують подальшого вивчення.
Розвиток техногенного карсту в багатьох міських агломераціях відбувається за рахунок зниження рівнів підземних вод, яке пов’язане із формуванням на закарстованих масивах значних за розмірами депресійних воронок в районах водозаборів (міста Рівне, Сарни, Дубно, Луганськ, Краматорськ та інші).
Додатковим імпульсом для розвитку карстових процесів є витоки з водопровідних мереж, накопичувачів, хвостосховищ, що змінюють хімічний склад підземних вод, збільшуючи їх розчинну здатність. Під промисловими об’єктами також відбувається підвищення температури породного масиву. Деформації, що відбуваються під його впливом, виводять із ладу до 10 % будівель і споруд, розміщених на закарстованних територіях. Активізація карсту і пов’язаних з ним просідань і провалів спостерігається в містах Передкарпаття (Немирів, Теребовля, Гусятин, Заліщики та інші). Активний прояв карстового процесу в галогенових породах спостерігається в районі смт. Делятин (Передкарпаття), у внутрішній частині Передкарпатського неогенового прогину. Навесні 2004 р., на заплавній терасі потоку в 8-ми метрах від русла і в безпосередній близькості від житлових приміщень та автодороги Івано-Франківськ — Яремча (13—25 м) сформувався карстовий провал. Розміри цього провалу складають 4 м в діаметрі та глибиною 14,5 м. У геоструктурному плані провал приурочений до зони підвищеної тріщинуватості соленосної товщі, яка в рельєфі контролюється ерозійною вимоїною (балкою) субширотного простягання. Вздовж цієї зони, на схилі та верхній частині тераси відмічені давні карстові форми. Провал наповнений ропою до глибини 0,5 м. Техногенна активізація сульфатного карсту створює загрозу цивільним та промисловим спорудам південно-західної частини м. Львів, приблизно на третині його площі (майже 50 км2). Значна техногенна активізація карсту виявлена на урбанізованих територіях АР Крим. Вони впливають на розвиток екзогенних геологічних процесів відбувається, в основному, при під час планування територій під будівництво (покритий карст переходить у відкритий), зведенні будівель і споруд, спорудженні водопровідних мереж (збільшення втрат прісної та забрудненої води), загальному забрудненні (формування забруднених стоків з урбанізованих площ, забруднення зі звалищ промислових і побутових відходів тощо).
Значну небезпеку становить освоєння територій під приватну забудову поза межами генпланів міського розвитку та без урахування особливостей закарстованих територій. Спеціальні дослідження у м. Сімферополь виявили, що закарстованими є 93,7 % міської території. Під час будівництва або по його завершенні часто розкриваються закарстованні зони. Як приклад можна навести м. Севастополь, мікрорайон Куликове поле; а також мікрорайони вул. Залеській, Мате Залки, карстові порожнини глибиною 10—15 м (вул. Сельвінського) або стародавні виробки (міста Севастополь і Керч). Карстонебезпека та збільшення водопритоків ускладнили спорудження колектора глибокого закладання в м. Сімферополь та визначили значне удорожчання будівництва. На території України загальна площа осідання та зрушення поверхні над підземними виробками перевищує 3,5 тис. км2. Це має негативні наслідки для міст, оскільки шахтні виробки нерідко розташовані під забудованими територіями. В зонах підробок знаходяться міста Донецьк, Макіївка, Горлівка, Єнакієве, Білозерськ та ін. За даними ВО «Артемвугілля» територія, що підроблена в м. Горлівка, становить половину площі міста, а щорічний приріст зони впливу гірничих робіт становить 4 км2. У м. Одеса спостерігаються мульди осідання, обумовлені наявністю підземних порожнин — катакомб, які виникли внаслідок розробки понтичного вапняка-черепашняка. Глибина їх закладання від 4 м до 25—45 м, а загальна довжина сягає близько 1500 км. Розвиток деформацій у виробках супроводжується зрушенням покрівлі порід, що призводить до осідання земної поверхні та провалів, деформацій фундаменту, а в деяких випадках і до руйнації споруд.
Результатом загального процесу забруднення навколишнього середовища є утворення на великих площах техногенних геохімічних полів, виражених у вигляді підвищень або знижень, порівняно з кларковими, концентрацій хімічних елементів у всіх компонентах природного середовища: водах, ґрунтах, донних відкладеннях, атмосферному повітрі, рослинності і живих організмах. Навколо джерел забруднення створюються аномальні ділянки хімічного забруднення. Спостерігаються гідрогеохімічні аномалії в поверхневих і підземних водах. Основне навантаження забруднюючими речовинами, які надходять з поверхні землі, припадає на горизонт ґрунтових вод. У свою чергу, забруднені ґрунтові води можуть стати причиною забруднення нижчезалягаючих водоносних горизонтів шляхом інфільтрації, а також через стовбури експлуатаційних свердловин в разі їх неякісної ізоляції обсадними трубами або руйнування труб корозією в інтервалі між рівнем горизонту ґрунтових вод і покрівлею експлуатованого водоносного горизонту. Найбільш схильні до цього прісні підземні води, що залягають близько від поверхні землі. В даний час повсюдно відмічаються великі ареали забруднення вод верхніх водоносних горизонтів (зони активного водообміну), а також порід зони аерації повітряними мігрантами переважно фенолами, нафтовими вуглеводнями, хлорвуглеводнями, важкими металами. Для промислових зон міських агломерацій характерно формування нових техногенних водоносних горизонтів з аномальним складом і властивостями. Утворення техногенних водоносних горизонтів супроводжується формуванням солоних вод і вод підвищеної солоності, а також слабких і міцних розсолів хлоридного, сульфатного і карбонатного типів, вод підвищеної агресивності. Через міську забудову у ґрунтових водах зростає концентрація всіх компонентів, особливо гідрокарбонатних і сульфатних іонів. Вона може збільшуватися в десятки і сотні разів порівняно з фоновим вмістом. Збільшення концентрації компонентів і величини рН ґрунтових вод міських територій обумовлює закономірну зміну їх агресивних властивостей різнонаправленого характеру. Загальнокислотна, вуглекислотна і лужна агресивності зазвичай зникають в умовах міста, і характерною властивістю ґрунтових вод стає сульфатна агресивність по відношенню до бетонних і металевих конструкцій.
У результаті антропогенного впливу спостерігаються зміни газового складу геологічного середовища. Техногенне забруднення геологічного середовища газами відбувається через витоки газу з газопроводів, газосховищ, нафтосховищ і хімічних виробництв. Території колишніх звалищ твердих побутових відходів внаслідок біодеградації органічної частини ґрунтів є джерелом токсичних і горючих газів, насамперед вуглекислого газу та метану. В результаті потрапляння техногенних радіоактивних елементів в геологічне середовище в підземних водах і газах з’являється гелій і радон. При підземному будівництві може статися розгерметизація природних газових пасток, що супроводжується газовими викидами. З іншого боку, штучними газовими пастками можуть стати фундаменти будівель, що є для газу непроникними покришками («защемлені» гази). Під впливом зміни газового режиму підземних вод відбувається підвищення їх агресивності. В містах і на прилеглих територіях формується геотемпературні аномалії або так звані «острови тепла». Підвищене температурне поле міста зумовлене з прокладанням теплотрас, діяльністю котелень, стоком каналізації. Тепловий вплив складається з енергії температурного поля та призводить до дегазування підземних вод, а також активізує природні процеси газоутворення. З підвищенням температури зменшується в’язкість і збільшується швидкість руху підземних вод, змінюється розчинність солей і фізико-хімічна обстановка в цілому. Це призводить до активізації небезпечних інженерно-геологічних процесів, таких як карст, суфозія, зсуви тощо. Динамічні та вібраційні впливи, зумовлені різноманітними техногенними джерелами, наприклад, рухом транспорту, та електричний вплив енергії блукаючих струмів також негативно впливають на геологічне середовище міст. Весь цей комплекс призводить до трансформації міцнісних та деформаційних властивостей ґрунтів і до зміни фізико-хімічних процесів, що протікають у геологічному середовищі. Це в свою чергу викликає електрохімічну корозію і динамічні напруження.
Потенціал стійкості геологічного середовища при цьому зменшується. Зокрема, вібраційний вплив погіршує загальну інженерно-геологічну обстановку в містах і стати «спусковим механізмом» при прояві негативних інженерно-геологічних процесів, таких як зсуви, обвали, осідання земної поверхні та ін.
6 Захист міських територій від небезпечних геологічних процесів
Геологічне середовище міст — це складна природно-технічна система з потужним техногенним навантаженням. Якщо розглядати всі процеси, що відбуваються в геологічному середовищі міст у їх взаємозв’язку, то екологічний стан геологічного середовища можна охарактеризувати як такий, що погіршується. Вирішення питань збалансованого використання, менеджменту та охорони геологічного середовища потребує здійснення комплексу стратегічних заходів екологічного, господарського і будівельного спрямування, а саме:
– Під час розвитку та реконструкції міст і міських агломерацій повсюдно впроваджувати екологічне планування. Це дозволить оперативно отримувати і обробляти інформацію про стан геологічного середовища, прогнозувати техногенні зміни; забезпечить природоохоронне управління господарством, що орієнтоване не тільки на отримання економічного ефекту, а й на перспективний стан природних систем, зокрема, геологічного середовища.
– Запровадження моніторингу геологічного середовища на території міст і, особливо, в промислових і транспортних зонах, з використанням комп’ютерних систем для побудови імовірнісних прогнозних моделей геологічних природних та інженерно-геологічних процесів аж до постійно діючих моделей геологічного середовища; створення банку даних за станом природного, в тому числі геологічного, середовища. Це дозволить правильно обґрунтувати та оцінити ефективність заходів щодо інженерного захисту територій та запобігти негативним процесам.
– Інженерний захист територій міст та міських агломерацій є найважливішим заходом захисту та збалансованого використання геологічного середовища в тих регіонах, де особливо активно розвиваються небезпечні процеси, що супроводжуються значними збитками негативними явищами (підтоплення, просідання, зсуви, карст тощо). Під час будівництва на таких місцевостях слід передбачити оптимальне поєднання будівельних заходів та заходів з поліпшення властивостей ґрунтів основ та фундаментів, стабілізації стійкості природних схилів, штучних укосів, карстоутворюючих процесів тощо.
– Змінити технічну частину системи: перехід до ресурсозберігаючого виробництва з безвідходними і маловідходними технологіями; впровадження у виробництво ефективних очисних споруд, які вводяться в дію при першочерговому будівництві; відділення промислових зон від сельбищних; озеленення міст в цілому і промислових підприємств зокрема тощо.
ПОСИЛАННЯ
Елементи сучасної урбоекології: Навчальний електронний посібник / О. Запорожець, , Я. Мовчан, В. Гавриленко, Р. Гаврилюк, А. Гай, Д. Гулевець [та ін.] – К., НАУ, 2015. – 265 с.
No responses yet