Усі об’єкти транспорту можна поділити на такі основні групи: автомобільний, залізничний, повітряний, водний та трубопровідний транспорт.
Автомобільний транспорт є основним видом транспорту переважно для здійснення внутрішньоміських перевезень, а також перевезень міжміських та міжрайонних на порівняно невеликі відстані.
До переваг цього виду транспорту можна віднести:
– високу швидкість доставки вантажів;
– можливість здійснювати перевезення з відправної точки до точки призначення без перевантаження вантажу завдяки високій маневреності автомобілів;
– порівняно невеликі капітальні витрати на організацію перевезень невеликої кількості вантажів на невелику відстань.
До недоліків автомобільного транспорту можні віднести вищу, ніж на інших видах транспорту, питому собівартість перевезень.
Залізничний транспорт є основним видом транспорту для перевезень великих кількостей вантажів на великі відстані (масові перевезення).
До переваг залізничного транспорту відносять:
– незалежність графіку перевезень від пори року та кліматичних чинників;
– коротші маршрути руху у порівнянні з водним та автомобільним транспортом;
– надійність і регулярність перевезень за високої пропускної спроможності (до 80–90 млн. т вантажу на рік двоколійною або 20–30 млн. т на рік одноколійною залізницею);
– низька собівартість перевезень та низькі питомі затрати енергії;
– висока швидкість перевезень за масового транспортування на великі відстані. Останнім часом усе більшого поширення набувають швидкісні залізничні магістралі
(залізниці другого покоління), де рухомий склад рухається з середньою швидкістю понад 200 км/год. Такі залізниці за швидкістю доставки вантажу можуть конкурувати з повітряним транспортом;
– висока безпека руху та високий рівень екологічної безпеки;
– можливість створення прямого зв’язку між великими підприємствами за рахунок під’їзних залізничних шляхів і забезпечення доставки вантажу за схемою «від дверей до дверей» без дорогих перевалок.
До недоліків залізничного транспорту відносять:
– високу питому вартість будівництва колій (високий рівень капітальних затрат) і відносно повільну віддачу вкладеного капіталу (6–8 років, а іноді й більше), крім того, окупність капітальних витрат залізничного будівництва значною мірою залежить від потужності освоєних вантажо- і пасажиропотоків на новій лінії;
– високу металоємність – на 1 км залізничного шляху необхідно майже 200 т металу;
– продуктивність на залізничному транспорті нижча, ніж на трубопровідному, морському й повітряному (але вища, ніж на автомобільному).
Повітряний транспорт використовується переважно для швидких перевезень на великі відстані.
До переваг цього виду транспорту відносять:
– можливість доставки вантажів на великі відстані й у райони, які є недоступними чи важкодоступними для інших видів транспорту;
– менші капітальні затрати у порівнянні з залізничним та автомобільним транспортом (на будівництво в бездорожніх районах двох аеропортів у вихідному та вхідному пунктах маршруту потрібні невеликі затрати часу, а капіталовкладень в багато разів менше, ніж для спорудження полотна залізничних або автомобільних доріг);
– велика середня швидкість перевезень, що уможливлює перевезення на велику відстань вантажів, які швидко псуються, а також вантажів, доставка яких є дуже терміновою;
– велика організаційна маневровість та можливість створювати прямі сполучення.
До недоліків можна віднести порівняно високу собівартість перевезень, обмеженість ваги та габаритів вантажу, що перевозиться.
Водний транспорт можна поділити на дві групи: річковий та морський.
Річковий транспорт є ефективним для виконання великих обсягів перевезень сезонних вантажів (зерна, вугілля, руди).
До основних переваг річкового транспорту відносять:
– низькі капітальні затрати та порівняно низьку питому металоємність (готові природні шляхи, використання течії води);
– невисоку собівартість перевезень (утримання водних шляхів потребує набагато менших капітальних вкладень);
– велику пропускну спроможність (можливість одночасного транспортування великих вантажів і пасажирів).
Недоліками можна назвати невідповідність русел річок і, отже, траєкторій перевезення напрямкам вантажопотоків, низьку швидкість доставки вантажів, а також, у багатьох випадках, сезонність перевезень.
Морський транспорт використовується переважно для перевезення вантажів на великі відстані між портами однієї країни або для міжнародних перевезень. Він є одним із головних чинників зовнішніх торгівельних зв’язків більшості країн.
Перевагами морського транспорту можна вважати:
– низькі капітальні затрати під час організації масових перевезень на великі відстані;
– регулярність виконання перевезень;
– низьку питому собівартість перевезень (під час перевезень на далекі відстані собівартість нижча, ніж на усіх інших видах транспорту).
До недоліків відносять неритмічність здійснення перевезень в залежності від погодних умов.
Трубопровідний транспорт використовується здебільшого для переміщення рідких та сипких продуктів, таких як нафта, газ, вугілля, харчові продукти. Це порівняно новий вид транспорту, але такий, що інтенсивно розвивається.
До переваг трубопровідного транспорту можна віднести:
– найнижчу собівартість транспортування рідких та газоподібних вантажів (порівняно із залізничним і автомобільним транспортом, доставка нафти ним утричі дешевша);
– траєкторія транспортування вантажів, як правило, є коротшою у порівнянні з річковим та залізничним транспортом (є можливість укладання трубопроводу незалежно від рельєфу та інших природних умов);
– забезпечення збереження вантажів, що транспортуються, завдяки повній герметизації трубопроводів;
– можливість забезпечення високого рівня автоматизації процесів транспортування;
– низькі капіталовкладення у порівнянні з іншими видами транспорту;
– безперервність процесу перекачування;
– малу чисельність обслуговуючого персоналу.
Головним недоліком цього виду транспорту є його вузька спеціалізація. Номенклатура видів вантажів, які можна транспортувати, є обмеженою. Крім того, для раціонального використання цього виду транспорту потрібен стійкий та потужний потік продуктів для перекачування.
Транспортна екологія: навчальний посібник / О. І. Запорожець, С. В. Бойченко, О. Л. Матвєєва, С. Й. Шаманський, Т. І. Дмитруха, С. М. Маджд; за заг. редакцією С. В. Бойченка. – К.: НАУ, 2017. – 507 с.
No responses yet